Сага про Приват24 або Місія «Віднови пароль»

Насамперед хочу застерегти тебе, любий читач: якщо ти зареєстрований в Приват24 в жодному разі не забудь пароль, інакше... інакше з тобою відбудеться те, що відбулося зі мною.

Епізод 1.
Я зареєструвався в Приват24 давно і так само давно туди не заходив. Всі спроби пригадати і підібрати пароль нічим добрим не закінчилися, тому вирішив його відновити за допомогою стандартної кнопки: "Забули пароль?". Тицяю її, заповнюю всі необхідні поля. Результат нульовий.

Епізод 2.
Зв’язуюсь з оператором. Максимально зрозуміло викладаю суть проблеми в чаті. Мене переадресовують до іншого оператора. Заповнюю по ходу анкету (ІПН, різні дані тощо). Після хорошого випробування мого терпіння, з’являється мій консультант. пробуємо відновити пароль. Результат: мені треба піти в банкомат і зробити там певні маніпуляції. Нічим іншим мені допомогти не можуть, але гарантують, що все буде добре.

Епізод 3.
Йду в банкомат. Заходжу в мої налаштування. Потрібно змінити номер телефону. Для цього ввожу в поле номер, чекаю на смс. Чекаю. Ще чекаю. нічого не приходить. Витягаю картку, вставляю, ввожу пін-код. Ті ж маніпуляції. Смс не приходить. Плюю на цю затію і йду геть.

Епізод 4. 
Через 2 дні мені приходять всі смс разом.

Епізод 5. 
Знову йду в банкомат. Роблю всі маніпуляції. Номер змінено! Задоволеним повертаюся в офіс з надією, що в мене буде добре і пароль я відновлю.

Епізод 6.
Пробую відновити пароль. Доходжу до сторіночки, на якій в три кроки можна це зробити. На першому кроці знову ввожу ІПН, номер телефону, двічі пароль. Пішло. Далі весь порядок точно не пам’ятаю, але вводив назву валюти, пароль з отриманої смс, потім запропонувало підключити картку (вибору немає, бо це обов’язковий крок, хоча на Приват24 в мене є 4 рахунки). Ввів номер картки, дату закінчення. І тут поле, яке мене заганяє в тупик: "Ваш залишок на рахунку". Нервово намагаюся згадати, скільки там грошей залишилося. ніби-то, 10 гривень. Ввожу цифру 10. Невірно. Мене кидає на самий початок. Якби палив, то, мабуть, побіг би на перекур :). Проходжу процедуру ще декілька разів, намагаючись підібрати суму залишку. Постійно повертаюся на крок 1.

Епізод 7.
Йду до банкомата, щоб з’ясувати, який в мене залишок. 9 грн. 50 коп. Копійки не враховуються. Цифра 9 — тепер моя щаслива цифра.

Епізод 8.
Сідаю за комп’ютер, проходжу всі кроки. На етапі, коли просить ввести залишок, з гордістю пишу щасливу цифру 9. Пішло. Але це не кінець. Наступний етап знову вводить мене в шок. "Вкажіть суму останньої розхідної транзакції". Що з моєю пам’яттю? Чому я не пам’ятаю транзакції? Ввожу можливу суму. Знову на першому кроці.

Епізод 9.
Йду в банкомат. Знаходжу в налаштуваннях функцію, яка дозволяє побачити мої транзакції на картці. Їх було декілька. Що робити: запам’ятати чи друкувати чек? Друкую. Послуга коштує 1 грн. Заховавши чек в гаманець, їду в офіс.

Епізод 10.
Знову проходжу всі кроки. Я значно помудрів. Вони мене тепер не надурять! Сума залишку. Мислю. Було 9 грн. Я заплатив за послугу 1 грн. З почуттям задоволення ввожу цифру 8. Все добре. Тепер сума транзакції. Дивлюся на чек. 50 грн. Ввожу. Знову шок. Неправильно. Крок 1. Дістало! Думаю. Ще думаю. Еврика! Я ж заплатив 1 грн. Значить сума транзакції 1 грн.! Проходжу всі кроки, заповнюю поля. Все нормально. Я зайшов!

Післямова 1.
Як виявилося, картка, яку я так старанно (і примусово) підключав до Приват24, насправді не підключена. Написав запит про підключення. Поки все пройшло легко. Залишилося лише чекати результату.

Післямова 2.
Коли вийшов із акаунта і спробував тицьнути посилання "Забули пароль?", то мені видало помилку. Мабуть, треба відчути на душі полегшення, я ж встиг :)

Ми з майбутнього-2 або Повернення блудного "хохла"

Переглянув учора фільм "Ми з майбутнього-2". Знав про що він, тому й вирішив глянути. Дуже хотілося побачити, як Росія дивиться на Україну очима кінематографу. Побачив.
Скажу чесно, першою частиною фільму я захоплювався. Ось як треба патріотично виховувати молодь, як їй прищеплювати любов до історії! А ось друга частина... упс, не знаю, навіть, яке слово для характеристики підібрати.

Про що ж фільм? Звісно, про війну, Велику Вітчизняну. Про фашистів і Червону Армію, СС Галичину і "бандерівців", про москалів та хохлів. Ніби-то є спроба показати все безсторонньо, від третьої особи, віддати честь та ганьбу порівну. От тільки половинки ті вийшли парадоксально нерівні.

Хороші.

Росіяни, яких злі українці з ненависті називають "москалями". Вони все терплять, толерантні, героїчні, самовіддані, готові простити всі образи. Вони зверху вниз із жалем дивляться на українців, готові, як старший брат, простити їх і прийняти до свого лона. Вони говорять "НА Україні", замість " В Україні", підтверджуючи свій синдром "Старшого Брата" (щоб зрозуміти глибину і зміст, дивіться ось це: http://youtu.be/Wgl0Mxi1_AI).

Червоноармійці, які борються із фашистами, гинуть за "Родіну", розмовляюють виключно російською, кидаються з ППШ на німецькі кулемети. Звісно, серед ни є і трішки гірші, більш недовірливі, але вони викуповують свої недоліки героїчно пролитою кров’ю.

Погані.

"Хохли", що в перекладі з російської означає "українці". Дуже просто: якщо хоче в фільмі зобразити "поганих" — вони повинні бути в фашистській формі, пити з горла, любити зброю і тяжку музику. Так у фільмі зображені українці. А ще вони ненавидять росіян, яких призирливо називають "москалями" та "кацапами", підлі, "сцикливі", мамусині синочки, тупі, зрадливі, легко переходять на російську, коли щось загрожує їхній шкурі.

"Бандерівці". Не вірять ні своїм, ні чужим. Комуніст — для них це вирок. Кожного, хто говорить російською, носить одяг Радянської Армії, кого "москаль" назвав своїм другом, хто співчуває, допомагає чи навіть щось думає не в той бік — вважаєть комуністами. А це вирок і смерть. П’ють горілку, їдять сало, вважають не українцями тих, хто цього не робить. Не ясно з ким борються (звісно, що зі своїм же народом, але з ким ще, видно не відразу), але ясно, що за Україну. Фашисти їх розбивають з легкістю, великого опору бандерівці німцям не чинять.

СС-Галичина. Про них говориться небагато, але стає зрозумілим, що вони зрадники, вороги, посібники фашистам. Серед них львівські студенти, які вмирають ні за що.

Фашисти. Погані за замовчуванням. Б’ють всіх.
Загалом, фільм нагадує викривлену притчу про Блудного сина, в якій Росія — старший брат, а Україна — молодший. От тільки в притчі є Батько — Господь Бог, до якого й повернувся молодший син. У фільмі молодший стає на бік старшого. 

Висновок.

Окрім почуття відрази до примітивізму і кривої усмішки фільм, не викликає нічого. Не так треба говорити про складні теми. Не так треба підносити почуття гідності свого народу. Не ціною приниження інших.

Хотілося б побачити українські фільми на тему війни. І не тільки про це.

П.С.
Гляньте фільм "4 дня в мае" (http://www.kinopoisk.ru/level/1/film/542494/). Як на мене, це кращий погляд на складні теми.