вівторок, 13 квітня 2010 р.

Польща, покайся! Ми теж.

Пам’ятаю, ще за часів президентства Кучми у нас на Волині проходила акція протесту „Польща, покайся!”. Спричинена вона була вибаченням нашого Президента в тому, що українці винищували поляків. Звісно, це обурило багатьох українців, які з історії добре знають, що агресія проти українців була і з боку поляків. Не хочу вдаватися в історичні деталі або загострювати старі рани. Я взагалі не про це.


На днях в Польщі сталася трагедія. Розбився літак, в якому перебував Президент з дружиною та багато інших важливих персон: депутати, чиновники, журналісти, митці, священики. Це був шок для всіх. Втратити главу держави, ще й такого, який зробив багато доброго для своєї країни. Це тяжко, розумію.


В мене є друзі-поляки, які на днях від’їжджають до себе додому. Вони християни-місіонери. Коли сталася трагедія, я подзвонив до них, щоб висловити своє співчуття. І чоловік сказав мені цікаві слова: „Зараз в Польщі час для того, щоб говорити людям про Бога”.


Цікавий факт — біль та горе роблять людей чутливими до Христа. Мабуть, в цьому світі ми всі однакові: поляк, українець, американець чи китаєць. Коли добре — ми живемо лише для себе. Коли болить — звертаємось до Бога. Не знаю, добре це чи погане. Але є ситуація і її треба вирішувати. Допомогти, втішити, підтримати може лише Христос.


Коли трапляється біда, то люди схильні запитувати: „За які гріхи таке сталося?”. З подібним питанням учні підійшли до Ісуса, коли Понтій Пилат жорстоко придушив повстання в Галілеї. Христос дав просту і вичерпну відповідь: „Якщо не покаєтесь, то всі так загинете”.


Вчора біда була в Росії, США, Китаї, Гаїті, сьогодні — в Польщі, завтра — ще десь. Може і в Україні. А маленькі біди трапляються скрізь і повсякчас. Біль та горе — це постійні нагадування нам, що є Бог, вічність і відповідальність за особисті вчинки кожного.


Що зробимо ми, коли прийде біда: проклянемо Бога і весь світ чи повіримо і покаємося?


(Фото: © REUTERS/FORUM)

вівторок, 6 квітня 2010 р.

Нам би яйками побитись...

Вчора зустрів старого друга. Як в тій старій рекламі. Навіть не одного, а двох. Обоє бухі. Один менше, інший більше. Святкують воскресіння Ісуса Христа. З тим, що менше бухий, я навіть встиг поговорити про смисл життя. Чи він щось зрозумів — не знаю? Лише надіюсь.

А сьогодні вранці бачив аварію. На рівній дорозі якийсь хлопець налетів на автівці прямо на дерево. Миттєва смерть. Чому так сталося, то можу лише здогадуватися. Чи швидкість перевищив, чи колесо лопнуло, чи серце, чи сп’яніння? Версій може бути багато. Та і яка різниця. Хлопця не вернути. Для нього свято закінчилося. Як і для його рідних.

Саме у Пасхальні дні міліція працює в підсиленому режимі. Наш християнський люд стає надто буйний і некерований, ще й схильний до правопорушень. Як той натовп, який кричав: "Розіпни!". Ось такі ми: в четвер-п’ятницю ходимо із сумними обличчями і не дай Бог хтось ковбаскою поласує, а в неділю-понеділок пускаємось у всі тяжкі.

І останнє. Кожен раз, як чую фразу: "Христос воскрес!", хочеться відповісти запитанням: "А ти в це віриш?". Чи кайф від цокання чарками, стукання яйками і поїдання пасочок геть затіняє зміст цього Великого Дня?

Для чого нам школа?

Рідна школа. Скільки пов’язано в житті з тобою. Перша цигарка, перша дискотека, перший розбитий ніс. А часом, в перервах між іграми в "тіф" та розбиванням вікон, ми навіть вчилися.

Залишу ліричні роздуми і почну по суті. За освітою я педагог, декілька років працював у освітньому закладі і багато часу проводив викладаючи профілактичні заняття для старшокласників. І ось що я спостеріг. Наша рідна система освіти — це один із тих деструктивних органів, які вбивають в підростаючому поколінні все прекрасне.

Ні, я не говорю про тих тружеників, які в поті чола свого намагаються навчити і виховати. Я про всю систему разом. Нажаль, але в більшості вона деструктивна. Так, школа дає певні знання. Але погодьтеся, багато з них ніколи не пригодяться в житті. А те, що в житті необхідно, школярі здобувають на вулиці. Часом, наробивши дуже багато помилок.

Ось про що школа НЕ вчить:

• Яку мати професію?

• Як створити сім’ю?

• Якою є моя ціль життя?

• Як зароблять гроші?

• Як співпрацювати в колективі?

• Як любити фізичну та інтелектуальну працю?

• Школа не враховує індивідуальність, а всіх підганяє під один рівень

І ще одне. Нажаль, але більшість вчителів в школі — це теоретики, які вміють вчити, але ніколи не реалізовували свої знання на практиці. Максимум, це шкільна лабораторія чи майстерня. Тому і виховують вони теж теоретиків, які годяться бути лише найманими працівниками на заводах та держ. підприємствах. Якщо я не правий, то почитайте книги, наприклад, Роберта Кіосакі або інших відомих та розумних людей. Вони вам скажуть те ж саме.

Розлучень стало менше. Але хіба це тішить?

Сьогодні вранці прочитав в "Кореспонденті" статтю про те, що українці почали менше розлучатися. В 2009 році розлучилося на 13% менше пар, ніж на рік менше. Чиновники з Мінюсту сказали, що це тому, що укріпився інститут сім’ї. Соціологи ж заявили, що все через кризу: людям немає де жити, ось і не спішать розлучатися.

Проте, хто б з них не був правий, Україна входить в трійку лідерів по розлученнях в Європі, поступившись місцем лише Росії та Білорусі. Тому радіти поки ще рано. Причин, як завжди багато. Це і економіка, і вади характеру, і шкідливі звички, і невміння вирішувати конфлікти, і міжродинні війни, і тому подібне. Звісно, і духовні причини. Можливо, це вже якось заїжджено, зводити все до віри в Бога і практичного християнства, але це правда.

Мабуть, проповідники все-таки не допрацювали, якщо не змогли донести кожній людині в державі, що розлучатися — це гріх. Але це ще не все. Гріх бити дружину, приходити п’яним додому, влаштовувати скандал через дрібниці, ділити на "твоє-моє", зраджувати, слідкувати, підозрювати, давати привід по підозр, нелюбити. Чомусь це не донесли людям. А,може, люди це знають, тільки виконувати не хочуть. Легче жити лише для себе і заради себе. Жодних зобов’язань.

Мабуть, ще варто сказати про так звані громадянські шлюби. Точніше, про співжиття. Колись дивився передачу, де один священик пояснював, що є церковні шлюби - вінчання, і громадянські - реєстрація в рагсі. А спільне життя під одним дахом - це звичайний блуд. Жодних зобов’язань, відповідальності. Я сам по собі, а ти — сама по собі.

З цього приводу прочитав анекдот, який вислав по "асі" один мій знайомий.

Утро. Завтрак. За столом мужчина и женщина.

Он:

- Сделай мне бутерброд с маслом и икрой.

Она аккуратно намазывает все на хлеб. Он съедает.

Он (через пару минут):

- Сделай еще!

Она:

- Не буду. Это была демонстрационная версия заботливой женщины. Лицензионную версию ты сможешь приобрести только после регистрации брака

Смішно, якби не було так сумно. Навіть не знаю, який зробити із цього всього висновок. А може і не треба висновків. Все і так зрозуміло.

Запуск нового інформаційного супутника

31 березня 2010 року о 9 годині 54 хвилині 51 секунді із студії „Правда PRO” відбувся запуск у вільний простір Інтернету сайту „Та сторона”. На борту нового інформаційного проекту знаходяться ресурси позаземного походження. Політ проходить добре. Станція "Та сторона" повністю готова до прийому пасажирів.

"Та сторона" на DVD

Довгоочікуваний подарунок для багатьох шанувальників студії "Правда PRO". Проект "Та сторона" тепер на DVD і є вже у продажі.
Для початку ми видали 2 передачі і 3 диски. Ви запитаєте: "Як так?". Все дуже просто. Ви можете придбати окремо кожну серію, а також комплект із двох серій. Замовити диски можна відвідавши наш розділ МАГАЗИН.
Поки вийшли передачі "Побутові марновірства" і "Чорна п’ятниця". Незабаром плануємо видати "Чорні нещасливчики" та "Андріївські ворожіння".