Віра — це людське чи дар Божий?

Часто християни розуміють віру, як людський засіб прийняття Божої благодаті. Це як рука, яка тримається за Бога. Поки тримаємося, то ми з Богом. Розжали руку, то втратили Божу милість. Наскільки істинною є така думка? Вважаю, що має вона певні проблеми і перебільшення.

Такий погляд породжує думку, що віра — це теж певне діло, яке ми можемо пред’явити Богові для нашого спасіння. „Боже, я вірив у Тебе, тому Ти повинен мене спасти”. Можливо, такий ультиматум прихильниками людського походження віри не озвучується, але він закорінений у думках простих віруючих. Як результат, це приводить до духовної гордості, надії на свої зусилля і постійного страху, що втративши віру, ми втратимо Божу прихильність та спасіння.

Звісно, ніхто не заперечує, що віра має людську складову. Але її походження Божественне і нічого не має спільного із грішною людиною. Жодним чином Писання не вчить, що грішник може захотіти і повірити в Ісуса Христа та Його жертву. Максимум, що може зробити людина — пізнати існування Творця, розвинути якісь певні благочестиві риси характеру, робити добро тим, хто робить добро їй. Але вона не може народити в собі спасаючу віру.

Однозначно, віра — це дарунок Божий, поруч із спасінням та благодаттю.

„Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився” (Еф.2:8,9).

Апостол Павло стверджує, що ми спасенні благодаттю через віру і що це дар Божий. Що саме? Спасіння? Благодать? Віра? Чи можемо ми відслоїти якийсь елемент із цього комплексного Божого підходу? Навряд чи. Бог по своїй милості дарує нам спасаючу віру.

Також цю думку підтримує апостол Петро.

„Симеон Петро, раб та апостол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами рівноцінну віру в правді Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа” (2Петр.1:1).

В привітанні до свого другого листа він говорить християнам (ймовірно із язичників), що вони одержали рівноцінну віру (як і євреї). Слово „одержали” буквально означає „отримали згідно із жеребом”. Це говорить, що віра не була народжена в самих язичниках, а її дав Хтось ззовні. Бог подарував їм спроможність увірувати в спасаючу жертву Христа, попередньо вибравши ще до створення світу, покликавши Євангелією та відродивши Святим Духом.

Тому не ми увірували, а Бог дав нам віру. Не ми спаслися, а Він нас спас. Не ми шукали Бога, а Він нас знайшов. Не ми тягнулися до Нього, а Бог притягнув нас. Нехай ім’я Його буде прославлене на вічні віки. Амінь!

Пастор Сергій Шараєвський