Про буквальність та двозначність

Кожен раз напружуюсь, коли чую від християн фрази на зразок 1) «Бог мені сказав», 2) «я відчуваю Божу присутність». Як людина з більш-менш тверезими мізками розумію, що особі нецерковній такі вислови здаються абсолютною маячнею. І ще багато інших, до яких в релігійних середовищах звикли та не звертають увагу. Зрештою, там просто скажуть, що людина тілесна речей духовних не розуміє. На цьому крапка.

Але вибачте мою слабку духовність та буквоїдство, бо замахуюсь на «святе» і спробую докопатися до суті. Як розуміти ці вислови? Буквально? Переносно? Як певний фразеологізм? Насмілюсь припустити, що ті, хто їх вживають, намагаються сказати буквальні речі. Бо зазвичай ці фрази промовляються із таким авторитетом в голосі та із такою серйозність, що сприймати їх не буквально звучить на рівні з єрессю.

Отож, по порядку.

1. «Бог мені сказав» або «я почув Бога». Якщо сприймати такий вислів, як певний зворот мови або якийсь образ, що потребує роз’яснення, то маю претензію до тих, хто його вживає. Хочете, щоб вас розуміли – висловлюйтесь просто і зрозуміло або пояснюйте, що маєте на увазі. Якщо фраза «Бог мені сказав» насправді означає «мені здалося, бо виглядає так неймовірно», я б побоявся її приписувати Господу Богу. Бо тоді можна випадково стати фальшивим пророком, який говорить нібито Слово Боже, яке Бог не повелівав говорити.

Так говорить Господь Саваот: Не слухайте слів цих пророків, що вам пророкують, вони роблять безглуздими вас, висловлюють привиди серця свого, а не слово з уст Господніх. (Єр.23:16)

Ось Я на пророків, говорить Господь, що вживають свого язика, але кажуть: Це мова Господня! (Єр.23:31)

Уявіть, коли б у суді ви пояснювали: «Цей чоловік мені сказав те і те, але це не буквально. Я просто подумав, що він це міг би сказати, тому я говорю, що це він сказав». Як на мене, то пахне як мінімум діагнозом. А по простому це брехня.

Якщо фраза «Бог мені сказав» - буквальна, то тут поза контекстом використаю фразу Станіславського: «Не вірю!». Не вірю, що в наш час Бог на пряму говорить до когось. Якщо говорить, то повторюсь – це пахне діагнозом. Для пояснення своєї думки вдамся до тавтології: єдиним Словом Божим є Слово, записане в Слові Божому, Біблії. Тобто, все, що Бог хотів сказати, Він сказав у Святому Писанні, яке доніс до нас спочатку через пророків, а потім через Свого Сина Ісуса Христа, діяльність і вчення якого описали Апостоли. Ось тепер крапка.

Хочете сперечатися і подавати масу нелогічних аргументів? На них є нормальні логічні заперечення та відповіді. Спробуйте і отримаєте.

2. «Я відчуваю Божу присутність». Зазвичай відчуваємо ми нашими органами чуття. Можна відчувати дотик, можна відчути запах. Можна почути, побачити і посмакувати. Море, яблуко, музику, холод ми сприймаємо органами чуття. Часом це відбувається так тонко, що навіть в повній темряві ми відчуваємо когось по легких коливаннях повітря.

Тепер поясніть: коли ми вживаємо слово «відчуваю» до особи Бога, то про який орган чуття йде мова? Бачимо? Бог Сам сказав, що Його не бачив ніколи ні хто. Чуємо? Про це я пояснив вище. Відчуваємо на смак? Такого ніхто і не стверджує. Відчуваємо Його запах? Відчуваємо на дотик?

А, можливо, варто зізнатися, що жодних відчуттів ніколи ні у кого не було? Апостоли мали такі відчуття, бо перебували повсякчас з Ісусом. У нас таких відчуттів бути не може. Ніколи.

Зазвичай, фраза «я відчуваю Бога чи Його присутність» стосується нашого емоційного стану, ейфорії, почуттів, які з’являються під час певних особливих моментів в нашому житті. Сильна проповідь , пристрасна молитва, емоційна музика, хороше оточення – все це сприяє появі хороших емоцій. Але це аж ніяк не «відчуття присутності Бога». Зазвичай такі відчуття з`являються в наслідок навіяних нам думок. Авторитет за кафедрою каже, що «відчуває Бога», всі навколо «відчувають Бога» (або так кажуть). В нас з’являється певний комплекс не духовності, мало значимості. Ми втрачаємо здатність відрізняти правду від неправди і починаємо плутатися у відчуттях. Емоції ми називаємо «відчуттям присутності Бога».

Бога не можна відчувати. Його можна знати і з Ним можна мати стосунки. Не знаю, чи дуже уважно я досліджував, але певний огляд і пошук в Біблії показав мені, що навіть такого поняття, як «відчуття» в Слові Божому практично немає. Знання, погляд, дотик, розуміння в Біблії є, а відчуття немає. Навіть там, де часом в українському перекладі Біблії вживається слово «відчув», насправді в єврейській або грецькій мові стоїть слово «побачив», «дізнався», «доторкнувся» або якесь інше. Можете перевірити. Лише ось в цьому тексті є щось схоже на відчуття, що стосується невіруючих язичників:

Щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас (Дiї.17:27)

За Стронгом це «щупать, ощупывать, ощущать, осязать». В даному контексті все зрозуміло. Язичникам не потрібно торкатися ідолів чи святинь, щоб знайти Бога. Достатньо подивитися на велич природи, «доторкнутися» до неї, щоб зрозуміти, що існує Єдиний Творець. «Відчути Бога» в даному контексті означає «зрозуміти», «пізнати», «осягнути розумом Його реальність».

«Відчуття Бога» стосується лише наших емоцій, які є мінливими і непостійними. Сьогодні вони одні, завтра інші. Пізнання Бога і стосунки з Богом – це вже сфера нашої віри, яка є поняттям ментальним, стосується нашого розуму, світогляду. Емоції тут ні до чого.

Епілог.

Побажаю вам, читачі, не бути духовними дітьми, які шукають переживань, почуттів, «помазань», «ходінь в дусі», «пророцтв», яких треба постійно сповідати, духовно зціляти, виганяти демонів, контролювати і мотивувати. Бажаю досягнути духовної зрілості, коли ви матимете щоденний час з Богом, заглибитеся в систематичне і послідовне вивчення Слова Божого, приведете у відповідність до Біблії свій характер, житимете не від неділі до неділі, а 24х7. Ласкаво прошу у доросле християнське життя!

Будь проклята погода! Будь проклятий Бог!

Весняне фото з вікна мого офісу

Сьогодні 3 квітня, за вікном йде сніг. Інтернет переповнений коментами типу, "як мене вже задовбала ця погода", "скільки ще бути цій зимі?". На жаль ми забули про дві речі.

1. Проблеми з погодою, її зсувами та перепадами — це наслідок наших вчинків і гріхів стосовно матінки-природи.
2. Клянучи природу — ми клянемо її Творця, Господа Бога.

Також мені це нагадало деякі тексти із Апокаліпсила Івана.

А решта людей, що не вбита була цими поразками, не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним, і кам'яним, і дерев'яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити. І вони не покаялися в своїх убивствах, ані в чарах своїх, ні в розпусті своїй, ні в крадіжках своїх (Об'явлення 9:20-21).

А Ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І дано йому палити людей огнем. І спека велика палила людей, і зневажали вони Ім'я Бога, що має владу над карами тими, і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому (Об'явлення 16:8-9).

Після природніх катастроф і катаклізмів, після зірки Полин, яка з гіркотою впала на річки, після епідемій та масової смертності, люди все-одно не покаялися у своїх ділах і продовжували поклонятися ідолам. А коли фарби згустилися, то вони кляли Бога і все-одно не каялися.

З приводу цього маю дві думки.

1. Коли ми нарікаємо на природні явища, відповідно ми нарікаємо на Бога, який це створив. Точніше, свою провину перекладаємо на творіння і Творця. Кожен з нас вніс свою лепту в погіршення екології. Вирваний із корінням гриб, викинутий на землю папірець, налаковане волосся, опущена в загальну сміттєву урну лампа-економка чи батарея від мобілки. І багато іншого. Хто цим не грішить? Всі так робимо. Всі нищимо природу. Тому, не маємо жодного морального права докоряти їй за "природню" реакцію на наш вандалізм.

2. Люди часто вважають, що біди або трагедії наближають нас до Бога, до чогось чистого і святого. І знову промах. Не біди нас наближають до Бога, а (вибачте за тавтологію), Бог нас наближає до Бога. Наша звичайна, гріховна реакція на проблему — прокльони, нарікання, перекладання вини і продовження нашого щоденного поклоніння ідолам із пластмаси, скла, дорогоцінних металів тощо.

Хіба всі люди отримавши травму, поховавши рідних, переживши голод або війну, відразу біжать до Біблії чи молитви? Ні, лише одиниці, яких до цього повів сам Бог. Інші продовжують грішити і робити те ж саме, а часом гірше. Хіба ніхто з нас не чув слова, що нам треба щиро вірити, покаятися, залишити певні гріхи? І ми відразу так і зробили? Теж ні. Чому? В кожного свої причини, нібито причини. Навіть на Великдень, коли з усіх сторін звучить Євангелія Ісуса Христа, ми не чуємо її, а бачимо перед носом лише крашанку та ковбаску. А воскреслого Христа, Спасителя від гріхів не бачимо.

Мабуть, ми просто забуваємо, що є у світі Божий баланс, є правила причин і наслідків. Що сіємо, те й жнемо. Сіємо гріх, жнемо погибіль. Самі цей ланцюг не розірвемо. Лише Бог може зупинити лещата погибелі. Він це зробив через Свого Сина Ісуса Христа, який помер і воскрес. Звучить фантастично. Віримо в це лише на Різдво та Пасху, зажовуємо ковбасою і успішно забуваємо. А потім, заправивши свої ідоли бензином та електроенергією, продовжуємо клясти весняну зиму, клянучи водночас Бога.