Будь проклята погода! Будь проклятий Бог!

Весняне фото з вікна мого офісу

Сьогодні 3 квітня, за вікном йде сніг. Інтернет переповнений коментами типу, "як мене вже задовбала ця погода", "скільки ще бути цій зимі?". На жаль ми забули про дві речі.

1. Проблеми з погодою, її зсувами та перепадами — це наслідок наших вчинків і гріхів стосовно матінки-природи.
2. Клянучи природу — ми клянемо її Творця, Господа Бога.

Також мені це нагадало деякі тексти із Апокаліпсила Івана.

А решта людей, що не вбита була цими поразками, не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним, і кам'яним, і дерев'яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити. І вони не покаялися в своїх убивствах, ані в чарах своїх, ні в розпусті своїй, ні в крадіжках своїх (Об'явлення 9:20-21).

А Ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І дано йому палити людей огнем. І спека велика палила людей, і зневажали вони Ім'я Бога, що має владу над карами тими, і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому (Об'явлення 16:8-9).

Після природніх катастроф і катаклізмів, після зірки Полин, яка з гіркотою впала на річки, після епідемій та масової смертності, люди все-одно не покаялися у своїх ділах і продовжували поклонятися ідолам. А коли фарби згустилися, то вони кляли Бога і все-одно не каялися.

З приводу цього маю дві думки.

1. Коли ми нарікаємо на природні явища, відповідно ми нарікаємо на Бога, який це створив. Точніше, свою провину перекладаємо на творіння і Творця. Кожен з нас вніс свою лепту в погіршення екології. Вирваний із корінням гриб, викинутий на землю папірець, налаковане волосся, опущена в загальну сміттєву урну лампа-економка чи батарея від мобілки. І багато іншого. Хто цим не грішить? Всі так робимо. Всі нищимо природу. Тому, не маємо жодного морального права докоряти їй за "природню" реакцію на наш вандалізм.

2. Люди часто вважають, що біди або трагедії наближають нас до Бога, до чогось чистого і святого. І знову промах. Не біди нас наближають до Бога, а (вибачте за тавтологію), Бог нас наближає до Бога. Наша звичайна, гріховна реакція на проблему — прокльони, нарікання, перекладання вини і продовження нашого щоденного поклоніння ідолам із пластмаси, скла, дорогоцінних металів тощо.

Хіба всі люди отримавши травму, поховавши рідних, переживши голод або війну, відразу біжать до Біблії чи молитви? Ні, лише одиниці, яких до цього повів сам Бог. Інші продовжують грішити і робити те ж саме, а часом гірше. Хіба ніхто з нас не чув слова, що нам треба щиро вірити, покаятися, залишити певні гріхи? І ми відразу так і зробили? Теж ні. Чому? В кожного свої причини, нібито причини. Навіть на Великдень, коли з усіх сторін звучить Євангелія Ісуса Христа, ми не чуємо її, а бачимо перед носом лише крашанку та ковбаску. А воскреслого Христа, Спасителя від гріхів не бачимо.

Мабуть, ми просто забуваємо, що є у світі Божий баланс, є правила причин і наслідків. Що сіємо, те й жнемо. Сіємо гріх, жнемо погибіль. Самі цей ланцюг не розірвемо. Лише Бог може зупинити лещата погибелі. Він це зробив через Свого Сина Ісуса Христа, який помер і воскрес. Звучить фантастично. Віримо в це лише на Різдво та Пасху, зажовуємо ковбасою і успішно забуваємо. А потім, заправивши свої ідоли бензином та електроенергією, продовжуємо клясти весняну зиму, клянучи водночас Бога.