Про буквальність та двозначність

Кожен раз напружуюсь, коли чую від християн фрази на зразок 1) «Бог мені сказав», 2) «я відчуваю Божу присутність». Як людина з більш-менш тверезими мізками розумію, що особі нецерковній такі вислови здаються абсолютною маячнею. І ще багато інших, до яких в релігійних середовищах звикли та не звертають увагу. Зрештою, там просто скажуть, що людина тілесна речей духовних не розуміє. На цьому крапка.

Але вибачте мою слабку духовність та буквоїдство, бо замахуюсь на «святе» і спробую докопатися до суті. Як розуміти ці вислови? Буквально? Переносно? Як певний фразеологізм? Насмілюсь припустити, що ті, хто їх вживають, намагаються сказати буквальні речі. Бо зазвичай ці фрази промовляються із таким авторитетом в голосі та із такою серйозність, що сприймати їх не буквально звучить на рівні з єрессю.

Отож, по порядку.

1. «Бог мені сказав» або «я почув Бога». Якщо сприймати такий вислів, як певний зворот мови або якийсь образ, що потребує роз’яснення, то маю претензію до тих, хто його вживає. Хочете, щоб вас розуміли – висловлюйтесь просто і зрозуміло або пояснюйте, що маєте на увазі. Якщо фраза «Бог мені сказав» насправді означає «мені здалося, бо виглядає так неймовірно», я б побоявся її приписувати Господу Богу. Бо тоді можна випадково стати фальшивим пророком, який говорить нібито Слово Боже, яке Бог не повелівав говорити.

Так говорить Господь Саваот: Не слухайте слів цих пророків, що вам пророкують, вони роблять безглуздими вас, висловлюють привиди серця свого, а не слово з уст Господніх. (Єр.23:16)

Ось Я на пророків, говорить Господь, що вживають свого язика, але кажуть: Це мова Господня! (Єр.23:31)

Уявіть, коли б у суді ви пояснювали: «Цей чоловік мені сказав те і те, але це не буквально. Я просто подумав, що він це міг би сказати, тому я говорю, що це він сказав». Як на мене, то пахне як мінімум діагнозом. А по простому це брехня.

Якщо фраза «Бог мені сказав» - буквальна, то тут поза контекстом використаю фразу Станіславського: «Не вірю!». Не вірю, що в наш час Бог на пряму говорить до когось. Якщо говорить, то повторюсь – це пахне діагнозом. Для пояснення своєї думки вдамся до тавтології: єдиним Словом Божим є Слово, записане в Слові Божому, Біблії. Тобто, все, що Бог хотів сказати, Він сказав у Святому Писанні, яке доніс до нас спочатку через пророків, а потім через Свого Сина Ісуса Христа, діяльність і вчення якого описали Апостоли. Ось тепер крапка.

Хочете сперечатися і подавати масу нелогічних аргументів? На них є нормальні логічні заперечення та відповіді. Спробуйте і отримаєте.

2. «Я відчуваю Божу присутність». Зазвичай відчуваємо ми нашими органами чуття. Можна відчувати дотик, можна відчути запах. Можна почути, побачити і посмакувати. Море, яблуко, музику, холод ми сприймаємо органами чуття. Часом це відбувається так тонко, що навіть в повній темряві ми відчуваємо когось по легких коливаннях повітря.

Тепер поясніть: коли ми вживаємо слово «відчуваю» до особи Бога, то про який орган чуття йде мова? Бачимо? Бог Сам сказав, що Його не бачив ніколи ні хто. Чуємо? Про це я пояснив вище. Відчуваємо на смак? Такого ніхто і не стверджує. Відчуваємо Його запах? Відчуваємо на дотик?

А, можливо, варто зізнатися, що жодних відчуттів ніколи ні у кого не було? Апостоли мали такі відчуття, бо перебували повсякчас з Ісусом. У нас таких відчуттів бути не може. Ніколи.

Зазвичай, фраза «я відчуваю Бога чи Його присутність» стосується нашого емоційного стану, ейфорії, почуттів, які з’являються під час певних особливих моментів в нашому житті. Сильна проповідь , пристрасна молитва, емоційна музика, хороше оточення – все це сприяє появі хороших емоцій. Але це аж ніяк не «відчуття присутності Бога». Зазвичай такі відчуття з`являються в наслідок навіяних нам думок. Авторитет за кафедрою каже, що «відчуває Бога», всі навколо «відчувають Бога» (або так кажуть). В нас з’являється певний комплекс не духовності, мало значимості. Ми втрачаємо здатність відрізняти правду від неправди і починаємо плутатися у відчуттях. Емоції ми називаємо «відчуттям присутності Бога».

Бога не можна відчувати. Його можна знати і з Ним можна мати стосунки. Не знаю, чи дуже уважно я досліджував, але певний огляд і пошук в Біблії показав мені, що навіть такого поняття, як «відчуття» в Слові Божому практично немає. Знання, погляд, дотик, розуміння в Біблії є, а відчуття немає. Навіть там, де часом в українському перекладі Біблії вживається слово «відчув», насправді в єврейській або грецькій мові стоїть слово «побачив», «дізнався», «доторкнувся» або якесь інше. Можете перевірити. Лише ось в цьому тексті є щось схоже на відчуття, що стосується невіруючих язичників:

Щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас (Дiї.17:27)

За Стронгом це «щупать, ощупывать, ощущать, осязать». В даному контексті все зрозуміло. Язичникам не потрібно торкатися ідолів чи святинь, щоб знайти Бога. Достатньо подивитися на велич природи, «доторкнутися» до неї, щоб зрозуміти, що існує Єдиний Творець. «Відчути Бога» в даному контексті означає «зрозуміти», «пізнати», «осягнути розумом Його реальність».

«Відчуття Бога» стосується лише наших емоцій, які є мінливими і непостійними. Сьогодні вони одні, завтра інші. Пізнання Бога і стосунки з Богом – це вже сфера нашої віри, яка є поняттям ментальним, стосується нашого розуму, світогляду. Емоції тут ні до чого.

Епілог.

Побажаю вам, читачі, не бути духовними дітьми, які шукають переживань, почуттів, «помазань», «ходінь в дусі», «пророцтв», яких треба постійно сповідати, духовно зціляти, виганяти демонів, контролювати і мотивувати. Бажаю досягнути духовної зрілості, коли ви матимете щоденний час з Богом, заглибитеся в систематичне і послідовне вивчення Слова Божого, приведете у відповідність до Біблії свій характер, житимете не від неділі до неділі, а 24х7. Ласкаво прошу у доросле християнське життя!