середу, 22 травня 2013 р.

Гей-парад у Луцьку


Гей-парад у Берліні. 2003 рік.
Давайте пофантазуємо. Недалеке майбутнє. Україна — член Євросоюзу. Волинська область перша відчуває «благодать» євроінтеграції. Смугляві робітники-араби під пильним керівництвом німецьких прорабів кладуть асфальт та бруківку на вулицях Луцька. Чути голос мулли. На Театральному майдані із-за дерев видніється мінарет (місце Собору зайняла мечеть, бо це дуже недемократично мати багато православних храмів).

Сьогодні 17 травня, міжнародний День боротьби з гомофобією, українське державне свято (за рахунок скорочення тривалості святкування Великодня; Курбан-байрам святкується за рахунок свят Трійці та Різдва). В Луцьку масово проходить гей-парад в рамках Тижня одностатевого подружжя. Стоїть велика сцена, прикрашена райдужними кульками та прапорами. По місту розвішані державні стяги та прапори Євросоюзу, на яких теж висять райдужні гей-стрічки. Тепер їх в обов’язковому порядку вішають на День Перемоги і День незалежності поряд з жовто-блакитними та георгіївськими стрічкам, як пам’ять про геїв-борців за свободу України.

Починається урочистість. Учасники гей-параду від облдержадміністрації по проспекту Волі наближаються до Театрального майдану. Їх супроводжує та охороняє міліцію. Рух повністю перекритий. На сцені оркестр військових-геїв виконує гімн України, а потім — обробку однієї з пісень Елтона Джона.

На сцену піднімаються держслужбовці та керівники області і міста. Губернатор, шия якого обгорнута рожевим пухнастим шарфом, вітає жителів міста і говорить про величезні досягнення облдержадміністрації: втілення в дію закону про право одностатевих пар на усиновлення дітей, будівництво 40 нових мечетей по області, перемогу над «гомофобними» діячами, які підривають основи демократії та державності.

Наступним бере слово голова міської ради. За прикладом мера Рейк’явіка він виходить в жіночому платті в знак підтримки російського панк-гурту Pussy Riot, учасниці який цього року вийшли із в’язниці. Голова Луцької міської ради розповідає про нововведення в навчальних закладах міста, де в обов’язковому порядку дітки отримують сексуальне просвітництво, вчаться надягати презервативи на фалоімітатори та на уроках зарубіжної літератури вивчають історію німецького порнокінематографу.

Завершує виступ чиновників представник опозиції, який також є одним із заступників мера. Він говорить про досягнення консенсусу із владою, ставлячи в приклад двох депутатів-геїв Верховної ради з протилежних партій, які своїм одруженням поклали основу порозуміння. Проте, опозиціонер не забуває і поганити владу за надто сильну лояльність та терпимість до гомофобної Росії, що заважає повній євроінтеграції України. На завершення, заступник голови міської ради запропонував жителям міста боротися за зниження віку для вступу у статеві стосунки, щоб демократичні цінності були рівними як для дорослих, так і для дітей.

На сцені поряд із представниками влади також перебували представники відомих громадських організацій «Блакитна площина», «Гей-Переосмислення», «ЛГБТ-молодь з маніфестом», «Він+Він» та багато інших. Були і представники Ради Релігій (нова назва Ради Церков): настоятель Церкви безбожників Карл-Фрідріг та Архієпископ Церкви Вселенської преподобна Вікторія (перша жінка-священник, яка відмінила повністю безшлюбність духовенства і вийшла заміж за просту монахиню).

Після офіційної частини почалася розважальна програма за участю музикантів традиційної гомосексуальної орієнтації. Єдиний учасник, музикант-гетеросексуал, заспівав свій хіт із репером-геєм та пообіцяв до наступного дня боротьби з гомофобією представити всім не тільки свою подругу, а й знайти бойфренда.

Окрім виступів на сцені, також було багато розваг для дітей: надувні батути та гірки у вигляді геніталій, кульки із символікою свята, конкурс віршів та пісень про одностатеві сім’ї, дефіле хлопчиків у платтях тощо.

Порадували організатори учасників свята також встановленими в місті прозорими біо-туалетами та обладнаними місцями у всіх парках та скверах для зайнять сексом.

Загалом, День боротьби з гомофобією у Луцька вдався!

П.С.
Не судіть строго цей потік моєї фантазії. Я не хотів і не хочу когось образити. Просто я спроектував те, що існує поряд з нами, що намагаються нам припіднести у гарній кольоровій обкладинці. За основу взято реальні факти, які мають місце в Європі та багатьох інших «толерастних» країнах. Воно не лякає, коли десь далеко. Навпаки, часом виглядає навіть мило і симпатично. Ну то й що, що ці двоє небритих дядь з нафарбованими віями та губами запихають один одному язики в рот перед об’єктивами камер. Прикольно. Це ж не в нас. Хай воно собі існує.

А тепер спробуйте уявити, як це «миле» і «прикольне» живе поруч, інтегрувалося в наше суспільство та встановило свої правила. Спробуйте спроектувати на нашу владу, на своїх знайомих, на власних дітей, на себе. Виглядає інакше. Не мило й не прикольно. А гидко, недемократично, збочено. Я не хочу жити в такому світі. Я не хочу такого майбутнього для моїх дітей. Я буду боротися.

Сергій Шараєвський
Координатор "Тижня подружжя" в Луцьку
Директор продакшн-студії "Правда PRO"

3 коментарі:

  1. Wow! Спасибо за статью, Серёжа. Заставляет поразмыслить! В Украине вообще свободы больше, чем кажется - у нас за такую статью уже давно б оштрафовали. Сомневаетесь? Поездите немного по миру, посмотрите. Не можете? Тогда и не критикуйте свою Родину - она выстроена не на таких как вы!

    ВідповістиВидалити
  2. «Социал-пидарасы

    Кажется великий Пелевин в одной из своих искрометных проповедей как-то заметил, что проблема социально активных гомосексуалистов в том, что им недостаточно просто быть гомосексуалистами. Они непременно желают влезть к вам в голову и ебаться именно там. Публично, громко, чтобы этого никак нельзя было не заметить. Конечно же Виктор Олегович прав, впрочем как всегда. Я назвал бы это нахальное явление социал-пидарастией, а носителей оного соответственно социал-пидарасами. Однако явление это выходит далеко за рамки однополых взаимоотношений. Ключевое слово здесь “социал”, а вовсе не “пидарастия”, как представляют себе некоторые наивные гомофобы. Ведь и гомофоб это тот же социал-пидарас только со знаком плюс, если так вообще можно выразиться.

    Социал-пидарасы желают сношаться в твоей голове, дорогой читатель, но это лишь часть содомского айсберга. Многие из них хотят клевать там семечки, пердеть, орать, слушать М. Круга, материться, стучать по батарее, пиздеть на ухо за жизнь, ссать, ходить с плакатом и всячески фонить. Всем нам это до боли знакомо. Однако в чем причина? В чем корень этого явления? Как ни странно это прозвучит, причина вовсе не в воспитании, и не в неких социальных или иных условиях. Это все конечно важные, но частности. Корень социал-пидарастии в самом феномене человеческого сознания. Точнее сказать в его омраченности. Постараюсь пояснить эту простую мысль.

    Навязчивая публичность активности – вот суть этого явления. Что такое публика? Это зеркало. Зеркало отражает, а значит свидетельствует субъекта деятельности. Фиксирует. Социал-пидарасу нужна именно эта фиксация, фиксация себя в зеркале социума в целом, либо в зеркале конкретного соседа по тамбуру. Зачем? Затем, чтобы убедится в собственном существовании, в котором он на самом деле очень сомневается. Социал-пидарас просто-напросто боится исчезнуть. Он знает, что стоит зеркалу испариться и его не станет. По сути пидараса просто не существует. Существует только зеркало в котором мельтешит, сношается и трясет мудями его беспокойная тень.

    Но как, спросите вы, зеркало может отражать то, чего нету? А никак. Нету никакого зеркала и пидараса в нем тоже нету. Как говорил враг еврейского народа козак Васыль, - цэ всэ вам сныться. Впрочем - a gesheft hob nicht!

    Миша Малышкер» © http://www.bakteria.info/#!-/c2zx

    ВідповістиВидалити