Пам’ятаю, ще за часів президентства Кучми у нас на Волині проходила акція протесту „Польща, покайся!”. Спричинена вона була вибаченням нашого Президента в тому, що українці винищували поляків. Звісно, це обурило багатьох українців, які з історії добре знають, що агресія проти українців була і з боку поляків. Не хочу вдаватися в історичні деталі або загострювати старі рани. Я взагалі не про це.
На днях в Польщі сталася трагедія. Розбився літак, в якому перебував Президент з дружиною та багато інших важливих персон: депутати, чиновники, журналісти, митці, священики. Це був шок для всіх. Втратити главу держави, ще й такого, який зробив багато доброго для своєї країни. Це тяжко, розумію.
В мене є друзі-поляки, які на днях від’їжджають до себе додому. Вони християни-місіонери. Коли сталася трагедія, я подзвонив до них, щоб висловити своє співчуття. І чоловік сказав мені цікаві слова: „Зараз в Польщі час для того, щоб говорити людям про Бога”.
Цікавий факт — біль та горе роблять людей чутливими до Христа. Мабуть, в цьому світі ми всі однакові: поляк, українець, американець чи китаєць. Коли добре — ми живемо лише для себе. Коли болить — звертаємось до Бога. Не знаю, добре це чи погане. Але є ситуація і її треба вирішувати. Допомогти, втішити, підтримати може лише Христос.
Коли трапляється біда, то люди схильні запитувати: „За які гріхи таке сталося?”. З подібним питанням учні підійшли до Ісуса, коли Понтій Пилат жорстоко придушив повстання в Галілеї. Христос дав просту і вичерпну відповідь: „Якщо не покаєтесь, то всі так загинете”.
Вчора біда була в Росії, США, Китаї, Гаїті, сьогодні — в Польщі, завтра — ще десь. Може і в Україні. А маленькі біди трапляються скрізь і повсякчас. Біль та горе — це постійні нагадування нам, що є Бог, вічність і відповідальність за особисті вчинки кожного.
Що зробимо ми, коли прийде біда: проклянемо Бога і весь світ чи повіримо і покаємося?
(Фото: © REUTERS/FORUM)
