Що в нас викликає радість?

Багато речей в нас здатні викликати радість. Сходив в кінотеатр на хороший фільм — радість, з’їв піцу в компанії друзів — знову радість. Познайомився з хорошою гарною дівчиною — і це радість.

Але якщо піднятися трішки вище над землею, в морально-етичні та духовні сфери, то і там є багато всього, що зжатне викликати в нас подібну емоцію: зроблене добро, подароване милосердя, витерта сльоза тощо.

Подібне почуття переживали учні Христа, коли повернулися із вдало виконаного завдання. Хворі зцілялися, демони з людей виходили, Добра Новина про Царство Боже проповідувалася. Проте, в філософії Ісуса, в Його поглядах причиною для радості була зовсім інша річ. Розуміючи та поділяючи почуття Своїх учнів, Він все-таки намагався правильно розставити їхні пріоритети.

„Та не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!” (Євангеліє від Луки 10:20).

Коли навколо світ бурлись, а ми знаходимось в епіцентрі боротьби та протистояння із силами темряви, коли ми з достоїнством називаємось Божими слугами, то є одна велика небезпека: змістити наш фокус з Того, Хто дає силу, на тих, хто її використовують, тобто на себе. Нам льстить, коли ми знаходимось в центрі уваги, коли в нас виходить робити подвиги для Бога, коли через нас ллються потоки Христової сили, любові та благословень. І тоді є небезпека почати радіти зі своєї величі, сили та слави.

Але головною нашою потіхою та радістю є одне: записані нае небі імена. Хто може таким похвалитися? Хто може сам вписати себе на небі? Це не в силах здійснити жодна людина. Тільки по суверенній волі Божій ми отримуємо дар спасіння, який не здатні відробити, заслужити чи досягнути.

Ось тут і варто задуматися. Для чого ми тоді надриваємося, коли робимо добро чи розповсюджуємо християнство? Для своєї слави? Тоді це не має жодного смислу. Якщо ми радіємо через проведені програми більше, ніж через Божу роботу в нашому житті, то це теж не має смислу. Коли ми радуємось, що до Бога приходять люди через НАШУ проповідь, а не мовчки тішимось тим, що Бог Великий, то даремна наша робота.

А що робити, коли не можна порадуватися іменем, записаним на небі? Тут все просто: зректися себе, взяти хрест та йти за Ісусом. Як це практично? Визнати себе грішниками, перестати намагатися догодити Богові, а покоритися Йому, усвідомити значення смерті та воскресіння Христа і довірити Йому все своє життя. Та й відразу почати жити по християнськи, покладаючись на силу Божу, а не власну. Де про це дізнатися більш детально? На сторінках Біблії, яку ми не читаємо. А варто.