Верховна Рада, я тебе люблю! (Подорож в святе святих)

Серія 1.

За дивним збігом обставин моє скромне ім’я потрапило в список персон, яких запросили на громадські слухання у Верховну Раду, які відбувалися 4 листопада 2010 року. Тема — молодь України.

Разом з трьома колегами з Луцька я прибув у стольний град Київ, відобідав у пролетарському ресторані «Пузата хата» і опинився на порозі головного законодавчого центру неньки-України — Верховної Ради.

Цей день виявився складним для охорони. Окрім громадських слухань, пікету та напруги після виборів, на їх долю випало ще й приймати декілька екскурсій з навчальних закладів. Тому у дверях ВР були черги, ніби крім законів, тут ще й давали халявну ковбасу. Пройшовши фейс-контроль, ми опинилися у томі місці, заради якого люди жертвують всім своїм життям (а часом життям інших).

Ще у листі нас попередили, що фото та відео зйомка заборонені. Але як це пояснити простому смертному, який, можливо, раз у житті топче килими Верховної Ради? Тому, попри все ми вирішили роздобути документальне свідчення нашого перебування у святе святих. Підібравши місце для фото, потрібно було усунути головну перешкоду — охоронця. Пішли цивілізованим шляхом: вирішили запитати.

Я: Доброго дня. А можна тут сфотографуватися?

Він: Ні. Лише біля картини.

Пауза.

Він: У вас фотоапарат чи телефон?

Я: Телефон.

Він: Тоді швидко.

Я: Дякую.

Зробивши парочку фоток, я в думках оцінив вчинок цього простого хлопця. Респект!

Серія 2.

Ось ми в сесійній залі. Бачимо знайомих, які зайняли нам хороші місця. Сиджу на місці депутата з БЮТ. Виявилося, що я єдиний, хто вдягнув жовту сорочку (добре, що Азаров не бачив: під кабмінівський дрескод я не попадав). Але є перевага: мої родичі і друзі легко мене могли запримітити на відеозаписах.

Відразу поспівчував депутатам. Крісла у ВР дуже не зручні. Як вони висиджують весь день? Може, саме тому більшість і не ходить на сесії? Люди добрі, давайте будемо платити більші податки, щоб нещасним нардепам обладнати нормальні робочі місця. Хай не мучаться хлопці.

На місце спікера сів Микола Томенко, який в той день був ведучим громадських слухань. Він нам досить дружелюбно пояснив хід (вибачте, регламент) заходу, попередив про звукові сигнали і розпочав із сумної статистики.

Як потім виявилося, статистика — це був основний спіч всіх наступних депутатів та чиновників. І міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін, і депутати-БЮТівці, і регіонали, і комуністи, і комсомольці, і професора з ректорами лякали всіх нелегким становищем молоді в Україні. Зізнаюся чесно, після третього виступу я почав провалюватися у нірвану. А разом зі мною вся зала.

Ось деякі дані:

• Найвищий рівень смертності в Україні припадає на вік 30-34 роки

• Зростає рівень самогубств серед молоді віком 15-19 років

• Палять 45% хлопців та 35% дівчат

• Вживають алкоголь 68% хлопців та 64% дівчат

• Вживають «легкі» наркотики 13% молоді

• 80 % наркозалежних — молоді люди

• Україна займає передостаннє місце по добробуту серед 40 європейських країн

• В школі діти втрачають 30% здоров’я

Серія 3.

В загальному характеристикою цих громадських слухань може бути народна приказка — переливання з пустого в порожнє. Але моє судження просто відпочиває із характеристикою, яку дав цьому дійству в коридорі один народний депутат: «Там таку пургу несуть!».

Якщо чесно, то для себе я так і не розібрався в чому суть цих слухань: депутати слухають громаду чи громада слухає депутатів. Дуже схоже, що відбувалося саме друге.

Також вражає парадокс: протягом трьох годин мало відбутися 40 (!) виступів. Регламент — 5 хвилин. Мінусуйте: вступ Томенка – 10 хв., міністр – 15 хв., депутати перевищують регламент на 1-2 хв. А виступали (з тих, що я встиг нарахувати): Регіони – 2, БЮТ – 2, ЕЦ – 1, комуністи – 1. Та навіть якщо просто розділити 3 години на 5 хв., то виходить, що можливість виступити мали лише 36 із 40 людей. Тоді навіщо записувати 40 людей? Неграмотність? Безвідповідальність? Все по барабану? Що?

Але попри всі негаразди, було декілька виступів, які збадьорили та порадували. Мені особисто найбільше сподобалися промови Олесі Оробець та Павла Унгуряна. Лише вони двоє говорили по суті, пристрасно, даючи чітку критику, показуючи причини і пропонуючи шляхи вирішення.

Висновки.

• Оцінюю громадські слухання незадовільно. Громада почута не була.

• Про який здоровий спосіб життя можна говорити, якщо в депутатський туалет зайти не можна: тютюновий дим, хоч сокиру вішай

• Нардепи ніколи нас не зрозуміють. В них в буфеті кава за 2,7 грн. Навіть в провінції немає таких цін, не говорячи про Київ. Мабуть, їм здається, що всі так живуть. А нещодавно Азаров сказав, що середня зарплата в Україні 2 тисячі грн. Де він таке побачив?

Перли.

«Задача у нас чітка: о 18 годині кінець» (Микола Томенко на початку слухань)

«Шановний Олеже, ради Бога, іди звідси» (Олеся Оробець до Олега Ляшка, який створював рух і шум в неї за спиною)