"Удар", Портніков та гомосексуалізм

Вчора, починаючи з обіду, Інтернет-ЗМІ струснула дивна-предивна новина: Волинський "Удар" у повному складі залишає основну партію. Причиною цього слугувало відео, яке невідомим чином потрапило у всесвітню мережу. На ньому відомий журналіст, президент телеканалу TBi, активіст євромайдану, ще з одним чоловіком вступають... як це сказати м’якше... в неуставні стосунки.

Новина, яка з’явилася на близьких до влади і Партії Регіонів сайтах, і повністю проігнорована всіма відомими ЗМІ, звісно, виявилася фейком (неправдою). Але мова не про це.

Ситуація дуже дивна. Одне зрозуміло: це спроба нанести потужний удар по "Удару" (вибачте за тавтологію). Хоча чому Портніков і "Удар"? Чому не "Батьківщина" чи "Свобода"? На сцені ж всі разом стояли. Мабуть, це буде видно трохи пізніше.

Тепер про відео. Його повидаляли з багатьох ресурсів. Але все-таки знайти і переглянути можна. Дивитися, звісно, гидко. Один із чоловіків ДУЖЕ схожий на Віталія Портнікова. Не осмілююсь ствердити, що він, бо якість відео бажає кращого. Що, в певній мірі і викликає невеликий відсоток сумніву. Невже в наш час не можна записати, хоч і приховано, але якісно? Це нагадує зазняті пристрастні поцілунки ніби-то Тимошенко з ніби-то Власенком. Якість відео не дозволяла розгледіти обличчя. В ситуації з Портніковим щось подібне, хоча, чесно слід визнати, схоче на правду.

Отож, як на мене, то є 2 варіанти.

1 варіант.
Відео підробне. В ролик вкинули солідні гроші, зробили супер грим порноакторам, навмисне зазняли із поганою якістю, щоб не була помітна підробка. Ціль — дискридетація чесного імені.

2 варіант.
Відео справжнє. На ньому дійсно Віталій Портніков. Звісно, його підставили, бо партнер тайкома зробив відеозапис, передав потрібним людям, а ті вчасно оприлюднили.

Ну то й що? Насправді, нічого. Фейкова новина про проблеми в "Ударі" не пішла, її не підхопили. Аж надто явна була підробка. Хоча волинські ударівці повинні для себе зробити висновок. Про існування фальшивої сторінки вони знали давно, але попередили людей лише вчора.

По відношенню до політичних опонентів "Удару". Вони ще раз довели, що не гребують жодними засобами і методами. Копатися у чужій білизні, поливати брудом, оббріхувати — їм до вподоби. Викривають чужі гріхи, хоча їхні кричать голосніше.

А тепер Портніков. Відчуття змішані та неприємні. Він мені імпонував, як журналіст, і продовжує імпонувати. Неприємно, бо на світло винесли те, що повинне залишитися в темряві. Може воно й правильно. Але подано в надто грубій та неприємній формі. Десь по людськи Віталія жалко. Кому б хотілося виставляти на люди власне інтимне життя.

З точки зору моралі, християнства, то поведінка такої відомої особи мені несприйнятна. Дуже жалко, що людина, яка є рупором правди, опускається до випадкових гомосексуальних стосунків. Звісно, це його особиста проблема (жалко, що виставлена публічно). Кожен вибирає, яким шляхом йому йти, які гріхи носити за пазухою. Це його проблема, перед Богом відповідатиме сам. Я не суджу. Поки ситуація не виходить за рамки спальні і поки ніхто нікого не агітує йти на прайди, мене воно не обходить.

Але політики повинні зробити висновок. Хочете не попадатися на провокації — ведіть ідеальне життя, станьте моральними людьми не лише перед публікою, а й у своїй спальні. Пам’ятайте: якщо зліва і справа ніхто за вами не спостерігає, то це не значить що не спостерігають зверху. Не забувайте, шановні, часом піднімати голову догори, звідки на мене і на вас дивиться пильне око Того, Хто все знає, все бачить і справедливо судить.

Як відбити незакону атаку правоохоронців?

Фото obozrevatel.com

Міліція посилює репресії проти учасників євромайданів у всіх містах. Навіть, якщо ви нікого не били, нічого не ламали, то до вас все-одно можуть прийти. Декілька порад, як хоча б трішки відбити атаки.

1. Не пускайте нікого в приміщення без пред'явлення необхідних документів (повістка, ордер). Вимагайте, щоб їх вам показали, зніміть копію, перевірте підписи та печатки. Поки йде дискусія перед закритими дверима, рятуйте інформацію з компів. Копіюйте, знімайте вінчестера, викидайте у вікна, але нехай вірні люди їх підберуть і заховають. Інформація може бути на вагу золота.

2. Вимагайте пред'явлення документів. Нехай покажуть всі, хто рветься у приміщення. Навіть, коли вони у формі. Перепишіть ПІП та номер. Сфотографуйте. Не ведіться, якщо скажуть, що фотографувати не можна.

3. Знімайте все на відео. Ніщо так не лякає міліцію, як наставлена камера. Фотоапаратом, планшетом, телефоном, будь-чим. Знімайте все. Не дьоргайте камерою, знімайте лиця і дії. В себе в приміщенні це робити можна. Зазвичай, організації можуть згідно із статутом мати видання. Тому зробіть собі посвідчення журналістів. Коли йтимуть слідчі дії, теж постарайтеся все зняти, хоча б приховано. Також було б добре встановити камери спостереження перед дверима і у стратегічно важливих приміщеннях. Обов'язково зберігати записане відео. Краще нехай запис буде віддалений.

4. Вимагайте адвоката. Завчасно потурбуйтеся, щоб у вас він був свій. Якщо є нардепи або їх помічники поряд, кличте на допомогу. Викликайте також журналістів.

5. Публікуйте відео у соцмережах. Героїв повинні знати в лице. Перепощуйте подібні відео інших. 

Не знаю, чи це повністю захистить, але може виграти час і відбити незаконну атаку.

Гей-парад у Луцьку

Гей-парад у Берліні. 2003 рік.

Давайте пофантазуємо. Недалеке майбутнє. Україна — член Євросоюзу. Волинська область перша відчуває «благодать» євроінтеграції. Смугляві робітники-араби під пильним керівництвом німецьких прорабів кладуть асфальт та бруківку на вулицях Луцька. Чути голос мулли. На Театральному майдані із-за дерев видніється мінарет (місце Собору зайняла мечеть, бо це дуже недемократично мати багато православних храмів).

Сьогодні 17 травня, міжнародний День боротьби з гомофобією, українське державне свято (за рахунок скорочення тривалості святкування Великодня; Курбан-байрам святкується за рахунок свят Трійці та Різдва). В Луцьку масово проходить гей-парад в рамках Тижня одностатевого подружжя. Стоїть велика сцена, прикрашена райдужними кульками та прапорами. По місту розвішані державні стяги та прапори Євросоюзу, на яких теж висять райдужні гей-стрічки. Тепер їх в обов’язковому порядку вішають на День Перемоги і День незалежності поряд з жовто-блакитними та георгіївськими стрічкам, як пам’ять про геїв-борців за свободу України.

Починається урочистість. Учасники гей-параду від облдержадміністрації по проспекту Волі наближаються до Театрального майдану. Їх супроводжує та охороняє міліцію. Рух повністю перекритий. На сцені оркестр військових-геїв виконує гімн України, а потім — обробку однієї з пісень Елтона Джона.

На сцену піднімаються держслужбовці та керівники області і міста. Губернатор, шия якого обгорнута рожевим пухнастим шарфом, вітає жителів міста і говорить про величезні досягнення облдержадміністрації: втілення в дію закону про право одностатевих пар на усиновлення дітей, будівництво 40 нових мечетей по області, перемогу над «гомофобними» діячами, які підривають основи демократії та державності.

Наступним бере слово голова міської ради. За прикладом мера Рейк’явіка він виходить в жіночому платті в знак підтримки російського панк-гурту Pussy Riot, учасниці який цього року вийшли із в’язниці. Голова Луцької міської ради розповідає про нововведення в навчальних закладах міста, де в обов’язковому порядку дітки отримують сексуальне просвітництво, вчаться надягати презервативи на фалоімітатори та на уроках зарубіжної літератури вивчають історію німецького порнокінематографу.

Завершує виступ чиновників представник опозиції, який також є одним із заступників мера. Він говорить про досягнення консенсусу із владою, ставлячи в приклад двох депутатів-геїв Верховної ради з протилежних партій, які своїм одруженням поклали основу порозуміння. Проте, опозиціонер не забуває і поганити владу за надто сильну лояльність та терпимість до гомофобної Росії, що заважає повній євроінтеграції України. На завершення, заступник голови міської ради запропонував жителям міста боротися за зниження віку для вступу у статеві стосунки, щоб демократичні цінності були рівними як для дорослих, так і для дітей.

На сцені поряд із представниками влади також перебували представники відомих громадських організацій «Блакитна площина», «Гей-Переосмислення», «ЛГБТ-молодь з маніфестом», «Він+Він» та багато інших. Були і представники Ради Релігій (нова назва Ради Церков): настоятель Церкви безбожників Карл-Фрідріг та Архієпископ Церкви Вселенської преподобна Вікторія (перша жінка-священник, яка відмінила повністю безшлюбність духовенства і вийшла заміж за просту монахиню).

Після офіційної частини почалася розважальна програма за участю музикантів традиційної гомосексуальної орієнтації. Єдиний учасник, музикант-гетеросексуал, заспівав свій хіт із репером-геєм та пообіцяв до наступного дня боротьби з гомофобією представити всім не тільки свою подругу, а й знайти бойфренда.

Окрім виступів на сцені, також було багато розваг для дітей: надувні батути та гірки у вигляді геніталій, кульки із символікою свята, конкурс віршів та пісень про одностатеві сім’ї, дефіле хлопчиків у платтях тощо.

Порадували організатори учасників свята також встановленими в місті прозорими біо-туалетами та обладнаними місцями у всіх парках та скверах для зайнять сексом.

Загалом, День боротьби з гомофобією у Луцька вдався!

П.С.

Не судіть строго цей потік моєї фантазії. Я не хотів і не хочу когось образити. Просто я спроектував те, що існує поряд з нами, що намагаються нам припіднести у гарній кольоровій обкладинці. За основу взято реальні факти, які мають місце в Європі та багатьох інших «толерастних» країнах. Воно не лякає, коли десь далеко. Навпаки, часом виглядає навіть мило і симпатично. Ну то й що, що ці двоє небритих дядь з нафарбованими віями та губами запихають один одному язики в рот перед об’єктивами камер. Прикольно. Це ж не в нас. Хай воно собі існує.

А тепер спробуйте уявити, як це «миле» і «прикольне» живе поруч, інтегрувалося в наше суспільство та встановило свої правила. Спробуйте спроектувати на нашу владу, на своїх знайомих, на власних дітей, на себе. Виглядає інакше. Не мило й не прикольно. А гидко, недемократично, збочено. Я не хочу жити в такому світі. Я не хочу такого майбутнього для моїх дітей. Я буду боротися.

Сергій Шараєвський

Координатор "Тижня подружжя" в Луцьку
Директор продакшн-студії "Правда PRO"

Про буквальність та двозначність

Кожен раз напружуюсь, коли чую від християн фрази на зразок 1) «Бог мені сказав», 2) «я відчуваю Божу присутність». Як людина з більш-менш тверезими мізками розумію, що особі нецерковній такі вислови здаються абсолютною маячнею. І ще багато інших, до яких в релігійних середовищах звикли та не звертають увагу. Зрештою, там просто скажуть, що людина тілесна речей духовних не розуміє. На цьому крапка.

Але вибачте мою слабку духовність та буквоїдство, бо замахуюсь на «святе» і спробую докопатися до суті. Як розуміти ці вислови? Буквально? Переносно? Як певний фразеологізм? Насмілюсь припустити, що ті, хто їх вживають, намагаються сказати буквальні речі. Бо зазвичай ці фрази промовляються із таким авторитетом в голосі та із такою серйозність, що сприймати їх не буквально звучить на рівні з єрессю.

Отож, по порядку.

1. «Бог мені сказав» або «я почув Бога». Якщо сприймати такий вислів, як певний зворот мови або якийсь образ, що потребує роз’яснення, то маю претензію до тих, хто його вживає. Хочете, щоб вас розуміли – висловлюйтесь просто і зрозуміло або пояснюйте, що маєте на увазі. Якщо фраза «Бог мені сказав» насправді означає «мені здалося, бо виглядає так неймовірно», я б побоявся її приписувати Господу Богу. Бо тоді можна випадково стати фальшивим пророком, який говорить нібито Слово Боже, яке Бог не повелівав говорити.

Так говорить Господь Саваот: Не слухайте слів цих пророків, що вам пророкують, вони роблять безглуздими вас, висловлюють привиди серця свого, а не слово з уст Господніх. (Єр.23:16)

Ось Я на пророків, говорить Господь, що вживають свого язика, але кажуть: Це мова Господня! (Єр.23:31)

Уявіть, коли б у суді ви пояснювали: «Цей чоловік мені сказав те і те, але це не буквально. Я просто подумав, що він це міг би сказати, тому я говорю, що це він сказав». Як на мене, то пахне як мінімум діагнозом. А по простому це брехня.

Якщо фраза «Бог мені сказав» - буквальна, то тут поза контекстом використаю фразу Станіславського: «Не вірю!». Не вірю, що в наш час Бог на пряму говорить до когось. Якщо говорить, то повторюсь – це пахне діагнозом. Для пояснення своєї думки вдамся до тавтології: єдиним Словом Божим є Слово, записане в Слові Божому, Біблії. Тобто, все, що Бог хотів сказати, Він сказав у Святому Писанні, яке доніс до нас спочатку через пророків, а потім через Свого Сина Ісуса Христа, діяльність і вчення якого описали Апостоли. Ось тепер крапка.

Хочете сперечатися і подавати масу нелогічних аргументів? На них є нормальні логічні заперечення та відповіді. Спробуйте і отримаєте.

2. «Я відчуваю Божу присутність». Зазвичай відчуваємо ми нашими органами чуття. Можна відчувати дотик, можна відчути запах. Можна почути, побачити і посмакувати. Море, яблуко, музику, холод ми сприймаємо органами чуття. Часом це відбувається так тонко, що навіть в повній темряві ми відчуваємо когось по легких коливаннях повітря.

Тепер поясніть: коли ми вживаємо слово «відчуваю» до особи Бога, то про який орган чуття йде мова? Бачимо? Бог Сам сказав, що Його не бачив ніколи ні хто. Чуємо? Про це я пояснив вище. Відчуваємо на смак? Такого ніхто і не стверджує. Відчуваємо Його запах? Відчуваємо на дотик?

А, можливо, варто зізнатися, що жодних відчуттів ніколи ні у кого не було? Апостоли мали такі відчуття, бо перебували повсякчас з Ісусом. У нас таких відчуттів бути не може. Ніколи.

Зазвичай, фраза «я відчуваю Бога чи Його присутність» стосується нашого емоційного стану, ейфорії, почуттів, які з’являються під час певних особливих моментів в нашому житті. Сильна проповідь , пристрасна молитва, емоційна музика, хороше оточення – все це сприяє появі хороших емоцій. Але це аж ніяк не «відчуття присутності Бога». Зазвичай такі відчуття з`являються в наслідок навіяних нам думок. Авторитет за кафедрою каже, що «відчуває Бога», всі навколо «відчувають Бога» (або так кажуть). В нас з’являється певний комплекс не духовності, мало значимості. Ми втрачаємо здатність відрізняти правду від неправди і починаємо плутатися у відчуттях. Емоції ми називаємо «відчуттям присутності Бога».

Бога не можна відчувати. Його можна знати і з Ним можна мати стосунки. Не знаю, чи дуже уважно я досліджував, але певний огляд і пошук в Біблії показав мені, що навіть такого поняття, як «відчуття» в Слові Божому практично немає. Знання, погляд, дотик, розуміння в Біблії є, а відчуття немає. Навіть там, де часом в українському перекладі Біблії вживається слово «відчув», насправді в єврейській або грецькій мові стоїть слово «побачив», «дізнався», «доторкнувся» або якесь інше. Можете перевірити. Лише ось в цьому тексті є щось схоже на відчуття, що стосується невіруючих язичників:

Щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас (Дiї.17:27)

За Стронгом це «щупать, ощупывать, ощущать, осязать». В даному контексті все зрозуміло. Язичникам не потрібно торкатися ідолів чи святинь, щоб знайти Бога. Достатньо подивитися на велич природи, «доторкнутися» до неї, щоб зрозуміти, що існує Єдиний Творець. «Відчути Бога» в даному контексті означає «зрозуміти», «пізнати», «осягнути розумом Його реальність».

«Відчуття Бога» стосується лише наших емоцій, які є мінливими і непостійними. Сьогодні вони одні, завтра інші. Пізнання Бога і стосунки з Богом – це вже сфера нашої віри, яка є поняттям ментальним, стосується нашого розуму, світогляду. Емоції тут ні до чого.

Епілог.

Побажаю вам, читачі, не бути духовними дітьми, які шукають переживань, почуттів, «помазань», «ходінь в дусі», «пророцтв», яких треба постійно сповідати, духовно зціляти, виганяти демонів, контролювати і мотивувати. Бажаю досягнути духовної зрілості, коли ви матимете щоденний час з Богом, заглибитеся в систематичне і послідовне вивчення Слова Божого, приведете у відповідність до Біблії свій характер, житимете не від неділі до неділі, а 24х7. Ласкаво прошу у доросле християнське життя!

Будь проклята погода! Будь проклятий Бог!

Весняне фото з вікна мого офісу

Сьогодні 3 квітня, за вікном йде сніг. Інтернет переповнений коментами типу, "як мене вже задовбала ця погода", "скільки ще бути цій зимі?". На жаль ми забули про дві речі.

1. Проблеми з погодою, її зсувами та перепадами — це наслідок наших вчинків і гріхів стосовно матінки-природи.
2. Клянучи природу — ми клянемо її Творця, Господа Бога.

Також мені це нагадало деякі тексти із Апокаліпсила Івана.

А решта людей, що не вбита була цими поразками, не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним, і кам'яним, і дерев'яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити. І вони не покаялися в своїх убивствах, ані в чарах своїх, ні в розпусті своїй, ні в крадіжках своїх (Об'явлення 9:20-21).

А Ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І дано йому палити людей огнем. І спека велика палила людей, і зневажали вони Ім'я Бога, що має владу над карами тими, і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому (Об'явлення 16:8-9).

Після природніх катастроф і катаклізмів, після зірки Полин, яка з гіркотою впала на річки, після епідемій та масової смертності, люди все-одно не покаялися у своїх ділах і продовжували поклонятися ідолам. А коли фарби згустилися, то вони кляли Бога і все-одно не каялися.

З приводу цього маю дві думки.

1. Коли ми нарікаємо на природні явища, відповідно ми нарікаємо на Бога, який це створив. Точніше, свою провину перекладаємо на творіння і Творця. Кожен з нас вніс свою лепту в погіршення екології. Вирваний із корінням гриб, викинутий на землю папірець, налаковане волосся, опущена в загальну сміттєву урну лампа-економка чи батарея від мобілки. І багато іншого. Хто цим не грішить? Всі так робимо. Всі нищимо природу. Тому, не маємо жодного морального права докоряти їй за "природню" реакцію на наш вандалізм.

2. Люди часто вважають, що біди або трагедії наближають нас до Бога, до чогось чистого і святого. І знову промах. Не біди нас наближають до Бога, а (вибачте за тавтологію), Бог нас наближає до Бога. Наша звичайна, гріховна реакція на проблему — прокльони, нарікання, перекладання вини і продовження нашого щоденного поклоніння ідолам із пластмаси, скла, дорогоцінних металів тощо.

Хіба всі люди отримавши травму, поховавши рідних, переживши голод або війну, відразу біжать до Біблії чи молитви? Ні, лише одиниці, яких до цього повів сам Бог. Інші продовжують грішити і робити те ж саме, а часом гірше. Хіба ніхто з нас не чув слова, що нам треба щиро вірити, покаятися, залишити певні гріхи? І ми відразу так і зробили? Теж ні. Чому? В кожного свої причини, нібито причини. Навіть на Великдень, коли з усіх сторін звучить Євангелія Ісуса Христа, ми не чуємо її, а бачимо перед носом лише крашанку та ковбаску. А воскреслого Христа, Спасителя від гріхів не бачимо.

Мабуть, ми просто забуваємо, що є у світі Божий баланс, є правила причин і наслідків. Що сіємо, те й жнемо. Сіємо гріх, жнемо погибіль. Самі цей ланцюг не розірвемо. Лише Бог може зупинити лещата погибелі. Він це зробив через Свого Сина Ісуса Христа, який помер і воскрес. Звучить фантастично. Віримо в це лише на Різдво та Пасху, зажовуємо ковбасою і успішно забуваємо. А потім, заправивши свої ідоли бензином та електроенергією, продовжуємо клясти весняну зиму, клянучи водночас Бога.